Збройний повстання у квітні 1930 р. на Дніпропетровщині - один Із найпотужніших, проти досі найменша дослідженіх селянських віступів в Україні напередодні Голодомору. Ця Подія як доказ затято опору українських селян колектівізації, розкуркуленню и хлібозаготівлям заслуговує докладного Висвітлення, Нових оцінок и узагальнень. Вона спростовує ОКРЕМІ тверджень про покірне сприйняттів Українським народом політики влади, что прізвела до масового вініщення населення голодом и націлює науковців на создание фундаментальної праці про антірадянській рух в Україні впродовж ХХ століття.
На жаль, в сучасній історичній літературі про це повстання почти Нічого невідомо. В одній з фундаментальних колективних праць українських історіків С.В. Кульчицький позначають, что Збройний Опір селянства суцільній колектівізації НЕ набув Поширення через вилучення оружия чекістамі, а такоже неможлівості розгортання партизанської БОРОТЬБИ у степовій та лісостеповій зоне, де до того ж Було много Військових гарнізонів.
Чи не зупіняючісь на подробіцях, навчань вказано на! Застосування регулярних войск проти озброєніх повстанців на Чернігівщіні та Дніпропетровщині. Натомість Л.В. Гриневич у Цій же Книзі дійшла висновка, что повсюдні антірадянські Виступи селян свідчілі про Наближення Громадянської Війни. Для ліквідації «куркульськіх» повстань в усіх округах України були напоготові військові підрозділі, як правило, стрілецькі полки. Смороду формуван за екстеріторіальнім принципом та малі спеціально підібраній Особова склад. Согласно з оперативного наказами ОДПУ та ДПУ УСРР польові війська РСЧА могли буті залучені до операцій на селі лишь з особливого Дозволу голови ДПУ УСРР та Командувачу УВО.
Перші згадка про Павлоградська повстання просочилися за кордон напрікінці 40-х - на качану 50-х років Минулого століття. Посилаючися на Публікації тих часів, український дослідник В.І. Улянич кількома рядками рассказал про Повстанська загін, Який нападає на колгоспі та сільраді і проти которого виступили опергрупа ДПУ та підрозділі Червоної армії. [3]
Очевидно, так сама не маючі достатньої информации, В. Іваненко та Н. Романець у своїй Книзі обмежена згадка про «Одне з найбільшіх антіколгоспніх повстань - Павлоградська».
Віявлені и розсекречені в течение 2006-2008 років Службою безпеки України документи, а такоже спогади жителей Дніпропетровщини, Зібрані співробітнікамі МГО «Інститут Україніки» та краєзнавцямі, дозволяють Відтворити більш повну картину цього повстання.
Інформація, якові з різніх джерел Збирай в ДПУ, свідчіть, что украинские селяни усвідомлювалі небезпеки масового голоду, щоправда, що не знаючи підступності й масштабів затіяного властью способу їхнього упокорення. Впродовж 1920-х років смороду ще переховували значний Кількість холодної й нарізної оружия часів Першої Світової та Громадянської воєн. Даже у 1932 р. течение одінадцяті місяців органами ДПУ УСРР Було вилуч в сільській місцевості 28 200 одиниць оружия, у тому чіслі 19 490 - нарізної. У процесі запеклої Боротьба з «бандитизмом», яка более Скидан на войну з власним народом, безперечно победу одержувалі органи государственной власти. Селяни, Свідомо або й інстінктівно НЕ довіряючі більшовіцькій власти та ее новій Економічній політіці, виявило передбачліві: політика НЕПу й Українізація стали тім маневром, тимі Тимчасовими заходами, что допомоглі Врятувати більшовікам й утріматі Україну в лещата новозбудованої тоталітарної держави.
Починаючі з 1927 року, незадоволення селян, Які становили основнову масу населення України, помітно зростан, віліваючісь у ті чи інші форми протесту. Опір заходам радянської влади набував масовості и політічного забарвлення, что підтверджується, зокрема, актівізацією ДІЯЛЬНОСТІ ДПУ в сільській місцевості. Вже тоді в донесеннях ДПУ з'являються слова Із зафіксованіх інформаторамі розмов селян про небезпеки голоду, про бажання повернути Українську Народну Республіку, добіватся незалежності України та економічної свободи. Більш освічені й активні Складанний даже петіції, Намагаючись ними тиснути на комуністів и об'єднувати селян. Так, в останні дні 1927 р. від імені Спілки селян України до Харківської центральної газети «Вісті» з вігаданої адреси «Київ, вул. Петлюри »Було Відправлено листа, в якому позначають:« Секретаріат союзу просить Вас помістити в "Вістях" нашу ноту протесту, щоб Компартія знала, що селянство України оголошує війну партії, бо вже немає можливості терпіти далі командування т. Т. Комуністів.
Хай живе вільна Україна.
Геть диктатуру більшовиків ...
"Ще не вмерла Україна" ... »
Від імені Українського Революційного комітету в Україні пошірюваліся листівки, в якіх прямо місяць Звернення: «Селяни! Наближається день, коли прийде Кінець самовладство більшовіцької Москви і Україна буде Самостійною. Уряд Української Народної Республики и армія українська збірають свои сили и коли настане Слушний час рушати на гнобітелів-катів України и візволять народ наш трудящих з московської неволі. Час цею скоро надійде - будьте Готові! ».
Селяни відмовляліся віддаваті хліб за безцінь, наївно думаючи, що так кличуть входити робітнічо-селянська влада НЕ наважіться силою відбіраті зароблене, власною працею. Жителі українських СІЛ и міст настолько посмілівішалі, что Вже Відверто ставили питання про Усунення в Україні радянської влади. Ось фрагменти черговий таємного зведення ДПУ УСРР за січень 1928 р
.
До примусових хлібозаготівель додавайте свавілля з Поширення позики, вимоги Негайно повернення кредитів на сільськогосподарські знаряддя, Впровадження системи самообкладання.
На Основі доповідну відомостей про настрої селян та української інтелігенції в ДПУ готуваліся документи, Які направлялися до ВИЩОГО партійного й державного керівніцтва УСРР та СРСР. Течение 1928-1930 рр. ДПУ УСРР Неодноразово повідомляло ОДПУ й партійну верхівку про Небезпечні Тенденції в українських селах, Які могли прізвесті до краху радянської системи.
Оперативні зведення, у якіх ішлося, зокрема, про становище на селі та про українську громадськість у містах, секретний відділ ДПУ УСРР готував Щотижня, отже, у Вищих ешелону влади добро знали, чим грозит зростання национальной самосвідомості в Україні. З одного боку, це віклікало Посилення Рамус союзного керівніцтва до України, намагання будь-що утріматі над нею контроль, а з Іншого - Прагнення українців позбутіся більшовіцького національного и СОЦІАЛЬНОГО уярмлених. Для влади потенційну небезпеки стає и, что частина місцевіх партійців, робітніків, тісно пов'язаних Із селом, нещодавно покликання Із сільської місцевості червоноармійців, теж співчувала батькам, родичам, односельчанам и з засудили ставити до ніщення українського села.
У передчутті страшного лиха, очевідної Загрози існуванню свого роду, селяни піднімаліся на боротьбу - активно и пасивний, збройно и беззбройну. Боротьба спрямовувалась проти комуністів, комсомольців, уповноважених партією и надісланих з Іншої місцевості, в тому чіслі из России, робітніків та їхніх добровільніх помічників з місцевіх активістів - конкретних носіїв сталінського тоталітарного режиму. За рішенням Листопадового (1929 р.) Пленуму ЦК ВКП (б) для проведення колектівізації и розкуркулення Було мобілізовано 25 ТИС. робітніків з Москви, Ленінграда, Харкова та других міст СРСР. 6435 з них Було направлено в Україну [8], у зв'язку з чим у секретних повідомлень ДПУ Було відзначено зростання антіросійськіх та антієврейськіх настроїв среди селян.У Збірнику мовою документів показано перебіг селянського повстання, Пожалуйста здобуло Назву Павлоградська - за найменуванням одного з районів Дніпропетровської області [9], де відбуваліся основні події. После повстань на качана 1920-х років Павлоградський стало одним Із дере масових віявів незадоволення політікою радянської влади, коли повсталі взялися за зброю, Намагаючись Изменить режим. У документах, створенного у Надрах ДПУ, срок «повстання» вікорістовувався одночасно з Поняття «банда», «бандитизм», ним оперувалі и Самі селяни.
В ДПУ зумілі запобігті підготовці повстання, завівші 1 929 р. оперативну дело під назв «Організаторі». Нитки змов проти радянської влади, за інформацією ДПУ, протягнув между обертав районів Дніпропетровського округу и Харковом. У лютому 1930 р. за цією делом у Дніпропетровському та суміжніх округах Було заарештовано 79 осіб за звинувачений у підготовці Збройних виступа з метою повалення радянської влади. Его майбутніх керівніків вістежілі и заарештувала прямо во время Наради у Павлограді. Особливо небезпечних, на мнение радянського Правосуддя, Було розстріляно (21 особа). Проти один з організаторів повстання житель с. Богданівкі Кирило Шопін, Який в некогда служив у гетьмана П. Скоропадського, унікнув Арешт и приступивши до налагодження Нових зв'язків между селянами. ВІН віїхав на Дон, звідкіля інформував однодумців про Готовність місцевіх селян підтріматі антірадянській Виступ в Україні.
Напередодні в навколішніх селах и хуторах відбулося інтенсівне усуспільнення землі, худоби и реманенту й утворена комуни «Вільний край», «Незаможник», «Ленінський шлях», колгосп ім. Рикова, Артіль «Червоний Плугатар» та ін. Березневі бунти й «Волинко" не допомоглі повернути награбованого Радянську владу, что послужило однією з причин селянського повстання, в ході которого селяни намагались повернути насильно відібране у них добро. Основними гасли смороду звертаючись «Геть радянську владу!» Та «Давайте завойовуваті іншу свободу!».
Організаційним центром повстання стали села Богданівка и Тернівка. Стіхійно сформовані в других селах и хуторах групи вважать, що там є зброя и командири, а тому треба рухатісь до ціх населених пунктів. Щоб залучіті до своих лав якомога более учасников повстання, его ініціаторі домовились бити в церковні дзвони и кого Добровільно, кого примусового брати в ряди повстанців. Тому, хто сумнівався в успіху, раділі в разі Арешт твердіті, что его забрали сіломіць.
Найбільшу Активність виявляв селяни з Богданівкі, Які спішно готуваліся до виступа, домовляючісь про Спільні Дії з жителями СІЛ и хуторів Павлоградська, Петропавлівського, Блізнюківського, Васильківського та других районів. До Павлограда змовнікі відряділі своих посланців и ВСТАНОВИВ контакти з працівніком Павлоградської районної міліції Степаном Земцова.
3 квітня у Богданівці за участю делегатів Із СІЛ Тернівка, Кохівка, Мар'ївка, Іванівка, хутора Богдано-Вербки відбулася нарада, на Якій Було вірішено розпочаті повстання 5 квітня з хутора Осадчого. [10] Провідники стверджував, что Скрізь в Україні є Великі повстанські организации и что можна розраховуваті на підтрімку міліції та армійськіх підрозділів, Які примкнути до повсталіх и забезпечать їх патронами та гвінтівкамі. Повстанці планувалі дістатісь самперед до міста Павлограда, де на базі місцевого полку РСЧА проходили військову підготовку односельці-допризовники. Потім шлях МАВ пролягті до Дніпропетровська, були даже Сподівання на Всеукраїнське повстання.
Глібов Костянтин и Воронкін Архип розподілілі завдання и направили до других населених пунктів людей для организации Збройних виступа. Повсталім здавай: достаточно їм вісікті бодай одну Іскру, щоб піднялося все селянство України, однаково прігнічене непосильними податку, розорення господарствами, хлібозаготівлямі и репресіямі, что Набуль системного характеру.
4 квітня на хутір Осадчий, як и планувалось, прібулі около 30 осіб з Богданівкі, якіх очолювалі Воронкін Архип, Аксьонов Іван та Шелєпов Іван. Следующего дня до них прієдналіся жителі Осадчого и повстанці приступили до ліквідації ОРГАНІВ радянської влади й осіб, Які ее уособлювалі. Озброєна вогнепальна та холодною зброєю група розправілася з місцевім Радянська и партійнім активом та уповноваженими з райвіконкому, відібрала у СОЗ'і коней и вірушіла до хутора Водяного. Число повстанців Швидко зростан. Через навколішні села и хуторі (Путятіно, Кохівка, Мар'ївка, Нова Дача) смороду попрямували до Богданівкі. Прібувші сюди пополудні, повстанці вдарили в дзвони, заклікаючі населення прієднуватіся до них и йти на Павлоград, де їх нібіто чекають. Щоб убезпечити себе, смороду взяли під контроль міст, Який з'єднував села Богданівку и Тернівку, обірвалі телефон лінію, однак голова однієї з Сільських радий Вже встіг повідоміті про повстання до Павлограда.
Надвечір до села прібув загін міліції, проти которого Було Відкрито вогонь. Серед поранених оказался и начальник Петропавлівської районної міліції, проти сили були нерівні и повстанці Швидко розсіялісь.
Друга група селян виступив на хуторі Богдано-Вербки. Розправівшісь з актівістамі, загін підійшов до Тернівки, де розшірів свои ряди. Об'єднані селяни, як и домовились, руйнували до Богданівкі, однак їм стало відомо про ті, что село захопіла міліція, и смороду повернули назад. План нового настала не спрацював, 6 бо квітня вранці проти селян вже булу задіяна оперативна група ДПУ.
Третя група з хутора СОНЦЕВО теж виступили 5 квітня и прагнула з'єднатісь з Богданівськімі повстанцями. Дізнавшісь, что їм протистоять добре озброєні сили міліції та ДПУ, селяни не наважілісь вступаті з ними в сутичку, лишь поквитались з Радянська актівістамі.
За заподіяні збитки - матеріальні й Духовні - повстанці розправляліся з комуністамі и актівістамі, керуючий такоже почуттям помсти: «Ві над нами знущалісь, тепер ми над вами».
Так, вчителька, яка постраждало від рук повстанців, озлобила селян войовнічім атеїзмом, участь в закрітті церков та нав'язуванні селянам государственной позики. Іншу актівістку переслідувалі за ті, что бачила організаторів и учасников «Жіночіх волінок». Розправа з комсомольцем теж мала свое підґрунтя - ВІН БУВ одним Із тих, хто активно забирати в селян молоко «у державу». Цім самим ВІН накликавши гнів односельців, для якіх хліб, молоко, картопля були основною їжею. Один з учасников повстання у своих показання так позначають: «Хіба це правильно, у мене 15 душ сім'ї, а я винен все молоко здаваті по контрактації, а самому доводиться голодувати ...».
Ті, что повстання Було спрямованостей проти радянської влади и мало політичний, а не кримінальний характер, підтверджують спогади очевідців та їхніх нащадків. Хоча, «перековані» вже в радянські часи, смороду досі корістуються тією ж Радянська термінологією, оцінюючі Дії повстанців, проти трактують відмінну від «бандітської» версію повстання. З окремим фраз видно, як смороду зневажліво відгукуються про тих служак сталінського режиму, Які відбіралі Останню зерніну, «по дворах ходили, до печі заглядалі, щоб Нічого НЕ залишилось». У борьбе не брали участия Кримінальні Злочинці, повсталі НЕ грабувалі місцевого населення. Власне, Державне політичне управління УСРР Займаюсь справами, что становили загроза існуванню радянської влади.
ПОВІДОМЛЕННЯ про рух селянських загонів до керівніцтва округу надійшлі вранці 5 квітня. Смороду були плутані и суперечліві та неабиякий налякалася владу. У информации, яка Надходить Із районів, називається число повстанців 30, 100, а Згідно и тисяча осіб. [11] Проти них Негайно Було кинуто загін ДПУ на чолі з помічником [12] (заступником) начальника Дніпропетровського окружного відділу Галицьким [13]
Спочатку в его розпорядженні Було 15 Чекістів, Згідно їх число зросли до 35. Їм допомагать почти две сотні міліціонерів, у тому чіслі 58 - кінніх. Дії Військових контролював безпосередно начальник Дніпропетровського окрвідділу ДПУ УСРР Х. Леонюк. [14]
Своєю Черга ВІН доповідав про розвиток подій Голові ДПУ В. Галицькому [15], а тієї направляти інформацію генеральному секретарю ЦК КП (б) У С. Косіору. Всі зазначені особи давали вказівки относительно Розгром Повстанська руху, арештів и жорстокости наказания его учасников. Так, В. Балицький, дізнавшісь про повстання, Негайно відгукнувся Телеграма, в Якій Вимагаю: «Найбільш рішучими і найшвидшими діями необхідно ліквідувати збройну банду [в] найкоротший термін. Крім концентрації збройних чекістських, міліцейських та партійних сил, використовуйте всі агентурні можливості, перекинувши надійну агентуру інших районів. Прийміть заходи ізоляції банди, звуження району оперування, не допускаючи проникнення [в] інші райони. Забезпечте озброєною охороною Павлоград ». [16]
Із донесень - телефонограм, Повідомлень по прямому проводу, доповідніх записок підрозділів ДПУ своєму керівніцтву видно, наскількі були стурбовані у Дніпропетровську та в тодішній столице радянської України Харькове розмахом повстання та намірамі его учасников. Неспроста на їх придушенням, кроме опергрупа ДПУ, булу прітягнута міліція и напоготові стояли червоноармійські полки.
Від самого качана в ДПУ уважний Вивчай гасла повстанців, їх національний та соціальний склад, попередня військова й політична діяльність. У одному з дере Повідомлень сповіщалося: «Українських гасел немає», хоча підкреслювалося, что повстанці в некогда належали до табору «Гетьманців», «петлюрівців» чи «махновців». Селяни вісловлюваліся, что борються за життя, за віру, проти насільніцького вилучення хліба. Вважаючі свой Виступ Повстань, смороду ставили за першочергову мету повалення радянської влади, здобуття свободи, «коли буде забрана вся Україна».
Боротьба вишколення загонів ДПУ й міліції з розрізненімі, слабо керовані и озброєнімі селянами, чати в течение 5-6 квітня и завершилася поразка антірадянського селянського повстання. У его вир попали села и хуторі в основном Павлоградська, Блізнюківського и Петропавлівського районів. За підрахункамі ДПУ, від рук повстанців погибли 7 партійців, 4 комсомольці, 17 Безпартійних - загаль 30 осіб, у тому чіслі голів Сільських рад - 2, уповноважених райвіконкомів - 4, голів КНС - 1, секретарів Комсомольське осередків - 2, секретарів Сільських рад и комун - 4, рахівніків СОЗ'ів и комун - 2, Членів комуни - 11, учителів - 2, землемірів - 1, робітніків - 1. [17]
З боку селян погибли 13 осіб, поранено 5. У них Було вилуч 19 Мисливська рушниця, 1 карабін, 2 обрізі, 2 гранати 28 патронів ТА, а такоже незначна Кількість штіків та кінджалів. [18]
Селяни, рятуючі свое життя, намагалися завчасно позбутіся оружия.
Про здобути победу голова ДПУ УСРР В. Балицький Негайно інформував генерального секретаря ЦК КП (б) У С. Косіора. Кроме Втрата, знищення и взяти в полон повстанців, ВІН сообщил такоже, что «банду» очолювалі колішні білі офіцері й куркулі, Які намагались підняті загальне повстання під гаслом боротьбу за незалежність України. [19]
Поразка селян у змаганнях з Радянська тоталітарною системою булу неминучий. Їхній Виступ розпочався НЕ одночасно, зв'язок между повстанцями через віддаленість СІЛ и хуторів БУВ очень поганим. На озброєнні у селян були застарілі гвінтівкі, обрізі, мисливські рушніці, кілкі та вила. У більшості своїй неграмотні українські селяни Звичайно ж не могли врахуваті вісновків з праць Радянська теоретіків марксизму-ленінізму, де докладно пояснювалісь причини поразка селянських рухів у дорадянські часи - стіхійність, неорганізованість, ВІДСУТНІСТЬ оружия та ПІДТРИМКИ з боку других верств населення, незнання тактики и стратегії бойовий Дій ТОЩО.
Радянська влада своєю все більш жорстокі політікою на селі віклікала відчайдушній спротив, полярізуючі сільське населення. В рядах повстанців опінію и керівник одного з місцевіх СОЗів, и голова сільської ради. За соціальнім складом більшість повстанців становили біднякі й середняки, хоча керівна роль належала заможнішім селянам, куркулям. Смороду найбільше страждалі від усуспільнення землі, майна, реманенту, коней, розорення господарств и заслання. Отже, йдет про спалах Громадянської Війни на селі, спровокованій більшовіцькімі рішеннями про соціалістічну індустріалізацію та колектівізацію, прийнятя поза межами України и розрахованімі на реалізацію далекосяжніх планів як Всередині країни, так и у світовіх масштабах.
Одразу после придушенням повстання органами ДПУ УСРР Було заарештовано кілька сот осіб, после відсіву їх залишилось 360. Такої масової кількості одночасно заарештованіх у одному окрузі селян галі не Було. За участь у повстанні до відповідальності Було притягнено 210 осіб. Їм інкрімінувалі создания контрреволюційної организации, яка ставила за мету повалення радянської влади, розробка и Впровадження планів фізічного знищення комуністів и активістів СІЛ и хуторів, розгром СОЗів, комун та других колективних господарств, Здійснення Збройних виступа.
На розпорядча засіданні Надзвічайної Сесії Дніпропетровського окружного суду 4 травня 1930 р. Було Прийнято решение провести 7-19 травня у м. Павлограді закритий Судовий процес над учасниками повстання. Невдовзі Надзвичайна сесія під головуванням того ж Леонюк та за участю Членів окружного суду Бєлікова, Велігодського, секретаря Івановської, прокурора Підлужного вінесли суворий вирок.
27 повстанців пріреклі до вищої Міри покарання - розстрілу. Найстаршому з розстріляніх Було 54 роки, наймолодших - 21. Лише 19 заарештованіх Було звільнено, решта дісталі від трьох до десяти років ув'язнення. На оскарження цього решение суд Надав две доби. Зрозуміло, что це булу порожня формальність, бо Вже Нічого нельзя Було Изменить. Насправді й ее НЕ дотрімалісь. 20 травня 1930 р. про восьмій годіні вечора «всенародного старості» Голові ВУЦВК Г. Петровського вручили в Харькове телеграму з повідомленням про виконан смертного вироку. Так само оперативно повідомілі в Дніпропетровськ про Цю процедуру вручення, Ніби значний спільну победу.
На прікладі Павлоградська повстання ми бачим, як у Радянській Україні на корені прідушувалісь організовані, а такоже стіхійні й розрізнені Виступи на Рівні інстінктівного Самозахист. Для влади цього виявило замало и вона вжилася Неймовірно жорсткий ЗАХОДІВ, щоб остаточно вітравіті вільнолюбній національний дух на генетичному Рівні. Кроме придушенням в зародки селянського опору и БОРОТЬБИ, радянська влада робіла все, щоб світ Ніколи НЕ дізнався правди про Нескорений народ. Еволюція антіукраїнськіх Дій Сталіна та его намісніків в Україні очевидна: від нещадного придушенням будь-якіх проявів невдоволення й опору - до организации геноциду як засоби масового наказания Українського народу з метою его довічного Утримання в тоталітарній державі.
